Націократія

Пропонуємо Вашій увазі роздуми українських класиків ідеології визволення, щодо ролі синдикатів, #синдикалізм та #МійСиндикат у формуванні національної ідеології. Микола Сціборський. Щось ми модернізуємо до сучасних умов, але фундамент нашого майбутнього суспільства вже закладено. Слава Україні! За все людське!

photo_2018-01-30_18-45-17

Микола СЦІБОРСЬКИЙ
НАЦІОКРАТІЯ

VІ. НАЦІОКРАТІЯ

V. ДЕРЖАВНИЙ СИНДИКАЛІЗМ

Соціальний поділ внутрі нації — це конечність, створювана розвитком суспільно-виробничих відносин. Соціальні групи (або як їх називають — класи) нації — це органічні спільноти, що в кожному даному історичному періоді надають структурі. суспільства конкретних форм і означають її завдання.
Проблема соціального поділу нації є надзвичайно складною й многогранною. Її неможливо розрішувати ані методами класової реакції, що намагається здержати розвиток суспільно-політичних і господарських відносин (як це робить сучасний капіталізм), ані вузькоглядними догмами перманентної класової війни (як це робить комуно-соціалізм). Дійсність свідчить, що капіталізм і комуно-соціалізм проявляються в соціальній площині в однакових по суті, хоч і відмінних у формах, негативних наслідках якраз тому, що оба вони є насамперед класовими концепціями. Надміру протегуючи одну соціальну групу (в першому випадку — буржуазію; в другому — штучно сфабрикований «пролетаріат») коштом життєвих інтересів, а то й існування інших груп — вони унеможливлюють усебічний розвиток суспільного організму, а саму державу й владу обертають у знаряддя своїх класових цілей.

Націократія заперечує принцип класової боротьби та право окремих соціальних груп на монопольне панування в державі й на експлуатацію суспільства. Розглядаючи націю, як живе, суцільне-хоч і різноманітне в своїх складових частинах — єство, вона розв’язку соціальних проблем переносить у площину національної солідарності, що — визнаючи пріоритет інтересів нації-держави над інтересами окремих груп — видвигає принцип надкласовості. Здійснення надкласової солідарності можливе лише на базі пристосованої до неї господарської системи. Стверджуючи, що ні капіталістичний, ні комуно-соціалістичний устрої не посідають необхідних для цього прикмет, націократія — як бачили ми вище — розбудовує власну господарську систему, де різноманітність стимулів економічної діяльности та інтересів поодиноких соціальних груп узгіднюється й зрівноважується плановим втручанням держави, що паралізує переростання господарських засобів в антисоціальні фактори та регулює справедливий розподіл на­ціонального доходу між всіма продукуючими верствами нації.

Одначе цього замало. Бо економічна політика, а з нею й зверхницька роль держави можуть давати корисні наслідки лише тоді, коли саму державу й її владу персоніфікують не класові й узурпаторські кліки (як це бачимо в умовах капіталістичної «демократії» і комуністичної диктатури), а ціле національне суспільство, зорганізоване в формах, що — беручи його за неподільну єдність — водночас рахуються з його органічним, функціональним розподілом на окремі частини (соціальні групи). Цею формою суспільної організації є для націократії — державний синдикалізм.

В своїй, практичній суті синдикалізм — це насамперед (умовлене розвитком господарської спеціалізації об’єднання людей, зайнятих виробництвом у певній господарській галузі, для охорони їхніх професійних інтересів. Вияви професійної організації бачимо вже в середньовічних корпораціях, що в свій час відіграли велику економічну роль в феодальному суспільстві. Капіталізм і нові ідеї економічного лібералізму спричинилися до занику корпорацій; вузько-становий, монополістичний характер старого корпоративного устрою вже не міг узгіднитися з вимогою «вільної гри» капіталістичних сил. Та згодом антисоціальні тенденції капіталізму — що все загострювалися з розвитком нового класу промислового пролетаріату, зроджуючи класову боротьбу — викликали появу нових, форм професійних об’єднань: так зв. синдикати (звідси назва — синдикалізм).

Синдикалістичний рух проявився в кількох формах, але найбільш характерним для передвоєнної доби був революційний (або як його ще навивають — сорелівський) синдикалізм. В основу своєї програми він поставив солідарність інтересів представників окремих виробничих фахів, змагаючи до об’єднання їх у замкнені від сторонніх елементів, професійні робітничі організації (синдикати), відповідно до їхньої господарської діяльности. Ці спілки мали стати основою професійно-виробничого розподілу суспільства в будучому синдикалістичному устрою. Можливість боротьби з капіталізмом і буржуазно-демократичним устроєм, революційний синдикалізм бачив у безкомпромісовій революційній акції. Відрізняючись від соціалізму своїм світоглядом і тактикою (соціалізм — матеріалістичний і опортуністичний; синдикалізм — волюнтаристичний і революційний), він тим не менше залишився насамперед інтернаціонально-класовою концепцією.

Від революційного синдикалізму, державний синдикалізм української націократії різниться відмінністю світогляду й завдань суспільної реконструкції. Державний синдикалізм заступає інтернаціонально-класову суть революційного синдикалізму культом власної нації — держави. Ідеологічні підстави й гіркий досвід пережитих Українською Нацією «соціалістичних» експериментів вказують йому, що розв’язка соціальних проблем лежить не в класовій боротьбі і не в уроєних (а у своєму реалізмі — хижих і спекулятивних) інтернаціональних догмах, лише в духовій, моральній і виробничій єдності всіх соціальних груп нації та їх збірній відповідальності за її розвиток і будучність. Революційний синдикалізм бачить своє завдання в об’єднанні й захисті інтересів окремих професійних груп, що мають творити автономні господарські організми у вигляді синдикатів — розпорошуючи в цей спосіб державу й розкладаючи її на ряд атомів. Натомість синдикалізм націократії — уважаючи державу основою політичного й економічного розвитку національного суспільства-своїм устроєм ще більше злютовує її монолітність, бо перетворює окремі, об’єднані в синдикатах, соціальні групи в організми, що стають нерозривними, функціональними частинами самої держави, кермуючи нею та контролюючи її чинність в інтересах цілої нації.

Державний синдикалізм розглядає всіх членів суспільства як виробників певних цінностей. Не класові її маєткові привілеї, не абсурдні пережитки старого правного й морального укладу, лише виробнича функція індивіда й груп стає вирішальною в означенні їх ролі в суспільстві. Обумовлена сучасною структурою суспільства соціальна мораль не може толерувати, щоб на його організмі продовжували жирувати відмираючі, безчинно-споживаючі, паразитарні клітини, коштом використання й розвитку молодих, творчоздібних сил… Відкидаючи спекулятивну мораль капіталістичної демократії, що демагогічними гаслами маскує визиск, нерівність і стихії ненависті, як також і примітивний «споживчий» варваризм комуно-соціалізму — державний синдикалізм будує свій устрій на здоровій етиці, конкретизованій в засаді: «продукт праці належить працюючим», на принципі органічності суспільства й на продукуючому обов’язку всіх його груп, що єдино зумовлює їх права на матеріальний еквівалент і суспільно-політичне значіння в державі.

В умовах капіталістичної демократії безпосереднім, кермуючим чинником державного й економічного життя є не організовані згідно з професійним принципом соціальні групи, лише партії. Претендуючи на заступництво інтересів цих груп партії є на ділі найбільш парадоксальним виявом викривленої структури капіталістичного, здеформованого суперечностями й виробничою анархією, суспільства. Творячи собою його дивовижну надбудову — зорганізовану не на органічному принципі виробничого розподілу, лише на підставі «політичних переконань» — ці партії найчастіше стають деструктивним знаряддям «вільної гри» капіталістичних відносин і «закамуфльованих» теоріями «свободи-рівності» егоїстичних групових інтересів.

Націократія «вільну гру» виробничої анархії заступає — господарським планом; хаос своєкорисних «політичних переконань» — суворою повинністю служби нації-державі та визнання її зверхнього авторитету, а галапасництво надмірних аматорів «свободи -рівності» — зрівноважує примусом обов’язку. Соціальний зміст нації визначають в дійсності не монархісти, консерватори, республіканці, клерикале, демократи, ліберали, радикали, соціалісти, комуністи і т.д., лише її продукційні групи; ці останні бере синдикалізм націократії за основу свого суспільно-політичного й економічного устрою, перетворюючи саму державу в спілку працюючих, де кожний громадянин і соціальні колективи співпрацюють на означених їхньою функцією місцях для досягнення загально — духового й матеріального — розвитку цілої нації-держави.

Випливаюча з сучасної суспільно-виробничої структури нашої нації економічна система націократії, базована на комбінованій співчинності державного, муніципального, кооперативного й приватного капіталу під плановим господарським кермуванням і соціальним контролем держави — обумовлятиме й організаційні форми синдикалістичного устрою. Всі органічні клітини суспільства (виробничі групи) будуть зорганізовані в синдикати (спілки) відповідно до своєї праці, професій і господарських функцій. Основними групами, що репрезентуватимуть у синдикатах інтелектуальну й фізичну працю нації, є: продукуюча інтелігенція — поділена на різні фахові підгрупи (вчені, техніки, педагоги, літератори, лікарі, службовці і т.д.); робітництво всіх родів промисловості й транспорту, різних виробничих категорій; селянство та сільсько­господарське робітництво; ремісництво; власники промислових і торгівельних приватних підприємств, тощо.

Організуючи представників конкретних фахів і професій на місцях (в містах, промислових і сільських осередках), синдикати окремої виробничої категорії сполучатимуться згідно з адміністративно — територіальним поділом держави і принципом вертикальної централізації у вищі об’єднання; синдикалістичні союзи. (Так, для прикладу, професія лікарів матиме місцеві синдикати, що об’єднуватимуться далі в повітові й краєві союзи, аж до загальнодержавного «Центрального Союзу Синдикатів Лікарів»; подібно творитиметься «Центральний Союз Синдикатів Робітників Гірної Промисловості» і т.д.). Синдикати та їх союзи в своєму внутрішньому устрою користуватимуться відповідними автономними правами (вибір кермуючих органів, членська ініціатива, тощо); ця автономність має забезпечити об’єднаним у них виробничим групам суспільства спроможність здорової самодіяльності, а самі синдикати перетворювати в школу національно-політичного, громадського й професійного виховання членських мас. Але опікуючись самодіяльним розвитком синдикатів, націократія водночас уводить їх як складові елементи в державний організм і підпорядковує їх кермуючому контролю держави. Власне цей право-публічний зміст синдикатів надає їм державного характеру (звідси й назва — державний синдикалізм у відмінність до неорганізованих, вузько-класових синдикатів капіталістичного правопорядку).

В умовах капіталістичної демократії, праця — це лише визискуваний «товар», що улягає бездушним законам «попиту-пропозиції»… Цим своїм вихолощеним змістом вона стає для мільйонів людей прикрою, а то й зненавидженою необхідністю, що обумовлює фізичне, безцільове животіння. Синдикалізім націократії повертає праці людини її втрачений духовий і цільовий зміст. Всіх виробників-громадян він ставить у положення співтворців, співгосподарів витворюваних цінностей, що перейняті пафосом свого конструктивного обов’язку, переконанням важливості своєї суспільної функції та гордою свідомістю: «держава — це я».

Саме, зорганізоване в синдикатах, суспільство стане вирішальним, кермуючим чинником соціально-економічного життя держави. Узгіднення інтересів окремих суспільних груп, захист інтересів праці, колективні договори, свідома кермуюча участь і матеріальна зацікавленість робітників у виробництві підприємств, соціальне законодавство, справедливий перерозподіл національного доходу, нарешті — планове визначення чергових завдань народного господарства в цілому і в окремих його частинах — отже всі ті проблеми, що в умовах капіталістичної анархії й комуністичної диктатури викликають чи одверту класову боротьбу, чи стихію здушеної терором соціальної ненависті — всі ці проблеми солідарно вирішуватиме саме, об’єднане в синдикатах, суспільство. Синдикалістичний устрій стане лабораторією соціально-економічного життя нації.

Ці завдання виконуватимуть утворені на паритетних підставах із представників різних категорій синдикатів Господарські Ради. Функціонуючи в різних ступенях адміністративно-територіального поділу держави, вони матимуть своє завершення у Всеукраїнській Господарській Раді, що в характері державної установи буде дорадчим органом при законодавчій і виконавчій владі держави. Мало цього. Забезпечуючи свою надкласову суть — націократія відкидає участь політичних партій у державному управлінні. Свій державний устрій вона будує на поєднанні збірної волі національного суспільства та його конструктивної самодіяльності зо зверхницьким авторитетом нації-держави. Як побачимо далі, державний синдикалізм являтиметься важливим політичним чинником цього устрою.

З повищого нарису державного синдикалізму виявляється гармонізуюча суть націократії, що — виходячи з неподільної єдності нації — водночас рахується з органічністю її поділу на окремі складники та пов’язує ці останні функціональною залежністю знову в єдність, реалізуючи в цей спосіб свій зміст режиму панування цілої нації у власній державі.

Шлях змін — Частина 1-а [Відео]

Чи варто вірити ЗМІ, політикам, чиновникам? Чому ми живемо в кредитних боргах та тонемо у буденній трясовині брехні? Чи можна вийти з цього всього, чи щось змінити в цьому світі, щоб жити вільно і достойно? Подивіться це відео, щоб відкрити очі та почати розуміти що відбувається в країні і світі.

Цей ролик — це лише перша частина нашого своєрідного «фільму» під назвою «ШЛЯХ ЗМІН». В наступних частинах ми розкриємо Вам нову концепцію реальних змін у реальному часі. Концепцію суспільної революції — заміни старої корупційно-бюрократичної системи на нову та живу альтернативу. Концепції Cуспільного Проекту СИНДИКАТ, яка змінить цю країну на краще, і дасть нашим дітям можливість достойного і вільного життя, а не рабського існування за копійки.

ТОЖ МАКСИМАЛЬНО ПОШИРЮЙТЕ ЦЕ ВІДЕО!

Про сучасне життя та шлях змін

Задумайтеся: ми щодня ідемо на нашу роботу та працюємо за копійки, до нас ставляться як до тварин, і так все життя… Всі свої плани на майбутнє, думки та мрії ми будуємо лише з огляду на наші ці десять годин роботи на день та потреби щомісячно погашати ту кляту кредитку з її відсотками (адже до кінця місяця дожити на таку зарплатню ніяк не вдається). Багато хто через таке життя призвичаївся до пляшки “гіркої”, хтось просто постійно у стані депресії, чиюсь свідомість “полонили” дешеві наркотики і стимулятори… А у когось вже “зірвало нерви” і він пішов на злочин, після чого довго відкуповувався від “зони” або ж таки відсидів у “місцях не дуже далеких”, звідки вийшов уже “закоренілим” та злим на весь світ злочинцем (а яким би Ви вийшли з “виправного закладу”, де Вас би щодня били задля розваги конвоїри, якщо нема грошей, щоб платити їм за “спокій”?)…

Чому ми так живемо? Бо нас всіх обікрали, бо ми живемо в одній кімнаті з телевізором, який ллє на нас тони інформаційного бруду, від якого мозок сходить з ґлузду через “когнітивні дисонанси” та цієї прірви між нами і тими, кого там показують, з їхніми яхтами і островами… На жаль, у цій системі дуже легко згубити сенс життя.

“А що ж тут зробиш?” — спитаєте Ви. “Хочеш щоб я знову на Майдан біг за когось?”. Ні. Не варто. Є інший, реальний вихід з цієї ситуації. Потрібно лише трошки задуматися та… перестати бути “сліпим” рабом.

Суспільний проект СИНДИКАТ — шлях змін

Суспільний проект

Задумайтеся: ми щодня ідемо на нашу роботу та працюємо за копійки, до нас ставляться як до тварин, і так все життя… Всі свої плани на майбутнє, думки та мрії ми будуємо лише з огляду на наші ці десять годин роботи на день та потреби щомісячно погашати ту кляту кредитку з її відсотками (адже до кінця місяця дожити на таку зарплатню ніяк не вдається). Багато хто через таке життя призвичаївся до пляшки “гіркої”, хтось просто постійно у стані депресії, чиюсь свідомість “полонили” дешеві наркотики і стимулятори… А у когось вже “зірвало нерви” і він пішов на злочин, після чого довго відкуповувався від “зони” або ж таки відсидів у “місцях не дуже далеких”, звідки вийшов уже “закоренілим” та злим на весь світ злочинцем (а яким би Ви вийшли з “виправного закладу”, де Вас би щодня били задля розваги конвоїри, якщо нема грошей, щоб платити їм за “спокій”?)…

Чому ми так живемо? Бо нас всіх обікрали, бо ми живемо в одній кімнаті з телевізором, який ллє на нас тони інформаційного бруду, від якого мозок сходить з ґлузду через “когнітивні дисонанси” та цієї прірви між нами і тими, кого там показують, з їхніми яхтами і островами… На жаль, у цій системі дуже легко згубити сенс життя.

“А що ж тут зробиш?” — спитаєте Ви. “Хочеш щоб я знову на Майдан біг за когось?”. Ні. Не варто. Є інший, реальний вихід з цієї ситуації. Потрібно лише трошки задуматися та… перестати бути “сліпим” рабом.

Лекторій СИНДИКАТу: Тіньова економіка (Відео)

Вашій увазі пропонується відеозапис лекції №7 Лекторію СИНДИКАТ, що була присвячена розгляду проблем тіньової економіки як проблемного явища сучасної економічної дійсності, її історичного розвитку та впливу на стан українського суспільства.

З доповіддю з цих питань виступив лектор Лекторію Об’єднання СИНДИКАТ, кандидат економічних наук Олександр Хмелевський.

Суспільний проект СИНДИКАТ: побороти «лохотрони»

Лохотрони

Пункт четвертий. Прибрати з міста корупційні афери: псевдокредитне шахрайство; «лохотрони» працевлаштування; “віконну” аферу.

Місто Київ (як і всю Україну) заполонили т.зв. “лохотрони” — офіси та фірми, які займаються шахрайством, дурячи простих людей та виманюючи у них гроші, під прикриттям “даху” з влади. Проблема в тому, що у деяких із цих лохотронних мереж лобі у Верховній Раді та уряді, тому вони діють роками.

Наприклад, в Києві щодня жертвами т.зв. кредитних шахраїв стають десятки осіб, які хочуть взяти кредит, знаходять оголошення і роблять внесок “підтвердження платоспроможності”, після якого кредиту так і не отримують. Натомість у людей виманюють гроші ще і ще, під різними приводами продовжуючи обманювати.

Дуже великих масштабів набрала т.з. “віконна афера”, яка родом з Росії, а в Україні “кришується” міліцією. Це мережа, яка під виглядом соціальних програм уряду входить у довіру до пенсіонерів та пропонує замінити вікна зі знижкою, а після передоплати — нічого не встановлює. Щодня десятки пенсіонерів — наших із вами батьків — стають жертвами цієї афери. Крім того, подібні персонажі “морочать голову” і шукачам роботи — третина всіх вакансій в газетах їхня, але вони не відповідають дійсності.

Інший вид шахрайства — сфера зайнятості. Люди хочуть отримати роботу, з них під різними приводами беруть гроші (наприклад, нібито для оплати гуртожитку чи форми), а жодної роботи там немає — просто “кидалово”.

Наші дії:

Це дуже погано, коли хтось наживається на тому, що обманом забирає останнє у людей, які потрапили у складні життєві обставини. На жаль, вся наша держава нині працює як суцільний лохотрон, за тим самим принципом. Щодо власне лохотронних офісів і фірм: ми навчилися виганяти такі афери і корупційні схеми з міста. За період здійснення даного етапу ми виженемо з міста всі “лохотрони”, які нахабно роками діють в одних і тих самих офісах, та будемо контролювати ситуацію, щоб вони не з`явилися знову.

ВАЖЛИВА примітка: в даному пункті ми кажемо саме про великі мережі із корупційними зв’язками, якісь шахраї-”одноднєвки” — справа міліції.

Лекторій СИНДИКАТу: Сирійський конфлікт (Відео)

Пропонуємо вашій увазі відеозапис лекції на тему «Сирійський конфлікт: передісторія, сучасний стан, можливе майбутнє», прочитану 24 жовтня на черговому Лекторії СИНДИКАТУ кандидатом політичних наук Леонідом Кияницею

Чергова лекція Ідеологічної школи Об’єднання СИНДИКАТ

Політики3 жовтня відбудеться чергове лекційне заняття Ідеологічної школи Об’єднання СИНДИКАТ, присвячене надзвичайно важливій та актуальній проблемі, а саме — питанню про суспільну сутність та доцільність існування політичних партій.

Через умілу та постійну пропаганду ми всі звикли, що політичні партії, які являють собою передусім суб’єктів виборчого процесу, є єдиним природним виявом участі суспільства в політичному житті. Але чи правда це? Як саме сформувалися політичні партії як суспільний інститут, і на що вони перетворилися зараз? Що може стати альтернативою чинним політичним партіям, і якою буде їх доля в суспільстві майбутнього?

Відповіді на ці та інші питання — вже цієї суботи.

Початок заходу: о 18:00, 26 вересня, субота.

Місце проведення лекції: м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 16-22, 5 поверх, оф. 507.

Трохи про Суспільний проект СИНДИКАТ

Суспільний Проект як мережа
Суспільний Проект як мережа

Про загальні риси механізмів змін.

ГРОМАДСЬКИЙ КОНТРОЛЬ

Навіть якщо ми поставимо святу людину до влади — система зіпсує її або знищить. Це подібно до банки із солоними огірками: якщо до неї кинути свіжий огірок — він зіпсується. Апарат має безліч спокус, а поведінку часто формує оточення. Тому ми не будуємо партійну організацію, більш того, вважаємо що це віджило себе. Ми вважаємо, що систематичні зміни на силу лише громадськості. Їх рушієм ми вбачаємо постання суспільної альтернативи — мережі активних людей, які можуть організовувати свої двори і трудові колективи для захисту власних прав та наведення народного порядку на місцях. СИНДИКАТ показав, що навіть невеличкою групою осіб, які не інтегровані у владу, не мають жодного капіталу, можливо наводити порядок та ставити на місце зажерливих чиновників. В процесі діяльності нам вдавалося змушувати рахуватися з нами роботодавців, міліцію, чиновників, суди, місцеву владу… Тепер уявіть який буде рівень такої діяльності, за умови залучення великої кількості людей, місцевих громад, трудових колективів, за умови збільшення в рази ресурсів проекту…

Таким чином, ми — ті, хто принципово не йде на вибори, ті, хто у своїй діяльності керується принципами взаємодопомоги і захисту слабких, а саму діяльність направляє на реалізацію задач, згідно з певним планом та чітко визначеними задачами,- маємо більш значну мету, на фоні необхідності створення суспільної альтернативи бюрократично-корупційній системі — розвинути та навчити населення культурі громадського контролю. Будь-яка влада з часом або узурпується, або стає підвладною міжнародному капіталу; будь-яка інтеграція в систему шляхом виборів призводить до розчинення в системі навіть найкращих суб’єктів — система надто всеохоплююча, а люди надто легко підпадають спокусі.

 

ЗАКОНИ НЕ ДІЮТЬ

У нашій країні справа не лише у поганому законодавстві. Проблема в тому, що навіть наявні закони не діють. Таким чином, одним із інструментів громадського контролю є використання існуючого законодавства та примушення системи використовувати їх. Для прикладу, кожен киянин має право на свою долю землі, але ж її майже ніхто не отримав. Саме тому, нашим завданням є змусити державу виконувати цей закон. Це можливо лише шляхом постійного та інтенсивного громадського контролю.

ЗМІНЮВАТИ ЗАКОНИ

Другою проблемою вітчизняного законодавства є його неефективність. Безліч законодавчих норм не мають прямої дії та механізмів, часто суперечать одна одній, але головна проблема — лобіювання тих чи інших законів представниками капіталу в інтересах власного бізнесу. Саме тому ми бачимо безпорадні законодавчі акти, які виправдовують грабіж, наркоторгівлю, або ж створюють безліч зайвих бюрократичних процедур, задля «відмивання» грошей. Ми бачимо нелогічний розподіл обов’язків між службами та відомствами, роздуті штати та дефіцит дійсно потрібних спеціалістів у державних структурах, ми бачимо безліч наслідків недосконалості, часто абсурдності та антинародності деяких нормативно-правових актів, законів, правил тощо. В своїй діяльності ми регулярно стикаємося з цим. Тому ми прийшли до висновку, що в багатьох випадках місцеві громади та трудові колективи в силах змінювати та доповнювати ці нормативно-правові акти, які безпосередньо їх же і стосуються, якщо це не викликає конфлікту між громадами, а лише між громадою та олігархатом. Це і є ефективність управлінської системи. І ці поправки, доповнення, зміни можна буде впроваджувати в життя, НЕ будучи інтегрованими у формальні органи влади, а лише завдяки народному тиску — тобто шляхом громадського контролю.

 

ЧЕТВЕРТА ВЛАДА

Таким чином, за умови формування такої суспільної альтернативи та постійній культивації КУЛЬТУРИ ГРОМАДСЬКОГО КОНТРОЛЮ серед населення, наша країна з часом отримає “четверту владу” — пряму владу активних людей, владу громадськості без її відчуження представницькими органами. Що ми маємо на увазі? Те, що з громадськістю доведеться рахуватися. Політична система звикла до того, що активність проявляють або ж люди, яких контролюють політики, або ж вона зводиться до політичної передвиборчої боротьби за делегування своїх депутатів, які, нібито, мають після того вирішити проблеми громади, яка делегувала їм повноваження. Однак на практиці ми бачимо, що, ставши депутатом, кандидат не виконує свої обіцянки, оскільки його передвиборчу кампанію фінансували олігархи, щоб він представляв їх бізнес-інтереси. І депутату вже не до місцевої громади з її проблемами та вимогами — він “відробляє” свою виборчу кампанію.

Проблема також полягає в тому, що активні люди серед місцевих громад частіше за все виявляються втягнутими у ці політичні ігри, що псують їх та мають низький коефіцієнт корисної дії. Їх енергія направляється в нікуди. Однак такі люди можуть бути залучені та організовані нами в рамках реалізації СУСПІЛЬНОГО ПРОЕКТУ, та НЕ будуть представляти електоральні політично-бізнесові інтереси тих чи інших осіб, а шляхом ГРОМАДСЬКОГО КОНТРОЛЮ організовувати населення та домагатися від влади виконання вимог та результатів, які будуть ЧІТКО ПРОПИСАНІ ПРОГРАМОЮ ЗМІН. Саме програмою, а не набором гасел, конкретними програмовими пунктами та механізмами, правильність яких доводить практика. Саме тому, завдяки реалізації цих програмових конкретних положень, а не гасел, згідно із пропонованими нами механізмами — ефективність управлінської сфери такого суспільства зросте в рази, а сама держава почне шлях трансформації.

Бюрократичний апарат надто прогнив. Здорова суспільна альтернатива в силах змінити його, не будучи інтегрованою до нього, не “граючи за правилами” корупціонерів та їх господарів — олігархів.

Нове заняття Ідеологічної школи Об’єднання СИНДИКАТ

Об’єднання СИНДИКАТ запрошує всіх учасників та симпатиків відвідати чергове засідання Ідеологічної школи, яке відбудеться цієї суботи (26 вересня) у приміщенні громадської приймальні Об’єднання СИНДИКАТ.

Цього разу заняття Ідеологічної школи Об’єднання СИНДИКАТ пройде за семінарським принципом, а саме — в режимі дискусії на поставлені питання. Тематика заняття охоплюватиме як актуальні проблеми сучасної європейської цивілізації, так і питання про сутність та шляхи перебудови сучасної держави.

Початок заходу: о 18:00, 26 вересня, субота.

Місце проведення лекції: м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 16-22, 5 поверх, оф. 507.