Вітаємо з Днем захисника України!

СИНДИКАТ з перших днів агресії приймав участь у формуванні української оборони. З другої половини травня по початок жовтня 2014 року ми власним підрозділом приймали участь в АТО — спочатку разом із місцевим проукраїнським елементом захищали цілісність держави на заході Донбасу, згодом воювали під Луганськом та Донецьком. Коли ми побачили навмисне затягування штучного конфлікту, ми припинили рейди цілим підрозділом, але не припинили допомагати кинутим напризволяще армійцям (возили допомогу під оточене Дебальцеве тощо). Наші люди і досі готові захищати Вітчизну.

Сьогодні в світі не проста ситуація. «Сильні цього світу» розривають країни у власних інтересах, використовуючи фанатиків та масові маніпуляції населенням, доводять планету до нових катастроф. В Україні, яка стоїть на грані колись двох, а сьогодні з десятку, світів, завжди існує ризик зовнішньої агресії, ми ризикуємо стати територією гри великих світових гравців, а також театром ескалації місцевих олігархічних війн.

Саме тому, в рамках суспільного проекту СИНДИКАТ, ми приділяємо велику увагу формуванню сил громадської оборони. Саме громадської, а не бандитизму олігархів під виглядом формування власних «армій».

Тож свята святами, а щоби долучитися до нашого загону громадської оборони, телефонуйте за номером: (093) 955 31 00.

Та ставайте сильними. Ніхто не знає що нас чекає завтра…

Слава Україні!

ЩОДО БОЙОВИХ ДІЙ НА СХОДІ: ІСТОРІЯ ТА ПОЗИЦІЯ

СИНДИКАТ на фронті Донбасу

Трішки з історії Організації

«Ми воювали вже тоді, коли ця держава не знала що робити».

Одразу після Майдану, з перших днів російської агресії в Криму, наша організація почала готуватися та готувати населення до можливих бойових дій. Зрештою, саме ми стали каталізатором виникнення, співзасновниками та командирами одного із загонів територіальної оборони Києва. Як тільки кремлівські провокатори почали «мутити воду» на Донбасі, ми одразу почали шукати можливість поїхати воювати. Спочатку ми прагнули стати взводом розкрученої тоді в ЗМІ Національної гвардії, але, оскільки окремим взводом зі своєю ієрархією увійти нам не дозволили, ми полишили цю марну спробу. Проте вже в травні місяці нашим бійцям вдалося вийти на адекватне місцеве підпілля з мешканців Донецької області та організуватися там в загін самооборони. Наші люди разом з іншими молодими структурами забезпечували проведення виборів в одному з населених пунктів та самостійно провели кілька невеличких операцій.

Однак дуже скоро нам стало ясно — протистояння набирає обертів та мисливськими рушницями з ММГ тут вже не «повоюєш». Тоді нам запропонували легалізуватися в одному з новосформованих батальйонів МВС. Ми почали процес оформлення, під час якого зрозуміли, що до фронту ми доїдемо не скоро: бюрократія та криміналітет має інші, відмінні від наших цілі, а сам підрозділ використовувався в тому числі як піар проект певних політиканів. Тому ми пішли звідти. «Забили» на статуси та ранги і поїхали «бомжами» прямо на Луганщину, на передову до ЗСУ. Там познайомилися з багатьма цікавими людьми, отримали трошки зброї та завдань, почали координуватися з легендарним «Айдаром». Побували на війні. Коли ж приїхали, то шанований нами Микола Коханівський повідомив, що у нього є зброя та він створює на передовій новий батальйон ОУН. Ми стали його окремим взводом, мали свободу дій, зброю та позиції. Закріпилися під Донецьком. В процесі бойових дій показали себе кращим підрозділом. Загалом за період з травня по жовтень 2014 року у нас було лише двоє поранених, жодного загиблого.

Коли ми приїхали на ротацію, то побачили післямайданівський «тил» в усій його красі. Нас всіх заарештували на мітингу #14жовтня, кільком хлопцям зшили справу за сфабрикованими звинуваченнями. Ми побачили розгул корупції та бандитизму. Коли почали боротися з цим, на нас привезли два автобуси міліції. Ми були обережні, але були все нові кримінальні справи на активістів, перешкоджання реєстрації, інформаційна блокада, спостереження за активістами з боку спецслужб. Потім наші персональні дані, які ми залишали при оформленні у батальйон МВС та для координації із ЗСУ, тупо злили сепаратистам. Двічі наші дані зливалися на їх сайти, а нашим сім’ям почали постійно погрожувати.

Дещо про хід АТО

Після Майдану почалася російська агресія. Які були до того передумови та чи було це заплановано та спровоковано ще до подій революції гідності та перевороту негідників – ми не знаємо. Проте явним лишається сам факт російської агресії. РФ прийшла до Криму. Окупувала його. Наш народ не міг зрозуміти, що відбувається, а влада не робила ЖОДНИХ дій, не лише щоб вберегти Крим чи військову техніку, яка знаходилася там, а взагалі жодних. Крим здали. Почалися диверсії на Донбасі — спочатку у формі так званих «протестів». Не всі ми, учасники Майдану, були прихильниками ЄС, але ми йшли на Майдан за нашу гідність та краще життя (як нам здавалося). Так само, ми впевнені, не всі учасники сепаратистських недобунтів були фанатами РФ. Багато хто йшов (як йому здавалося) за краще життя, трудові права тощо. Але йшли люди, не підковані політично (подивіться в очі правді та погодьтеся, що і на Майдані більшість не дуже усвідомлювала всі процеси) та неграмотні, тому телевізор та інші механізми ворожої пропаганди використовували їх у кремлівських планах. У цей час менти здавали державу, а патріотів ті ж самі менти били, — наприклад, при поїздці для проведення проукраїнського мітингу в Харкові.

Що потім? Слов’янськ, Краматорськ… Тобто зброя. Ми бачили як нікчемні найманці кричали про «порєбрікі» та захоплювали наші міста. Влада не пішла на двадцять трупів гнид-диверсантів. Тоді не зорієнтувався і народ… Зате влада вже тоді почала робити глобальну помилку: вони почали робити контрпропаганду, таку саму брехливу, як і російська. Достатньо було просто показати все як є: купка путінських диверсантів та кількасот алкашів та наркоманів на пародійних блокпостах, — і одразу всім все ясно, ніякої прихильності негідникам. Але ні, влада почала грати по брудному. Хрін з ними. Цікаво інше. Коли був перший травневий бій під Карлівкою, то наші БТРи та «вертушки» були у кількох кілометрах від оточених хлопців – всім заборонили іти на допомогу партизанам, яких вже розстрілювали ворожі БТРи з кадирівськими найманцями на них. Коли, на день президентських виборів, був перший бій в Донецькому аеропорту, куди зайшли наші десантники – кадирівські найманці тікали з міста. Однак десанту не дали наказу на «зачистку». Потім влада наказала оточити Слов’янськ та стріляти по сепаристам у ньому. Це дискредитувало нас в очах місцевих. Вони ненавиділи нас, ми починали ненавидіти їх. Потім тисячам найманців та проросійським сепаратистам дали вийти з маленького Слов’янська у мільйонний Донецьк (!). Дали вийти зі зброєю та технікою. Вони осіли там.

Коли ми починали наступ, то здавалося, що скоро зустрінемося з нашими братами з інших батальйонів в центрі звільненого українськими військами Донецька. Проте війська зупинили, дали можливість сепаратистам будувати в мільйонних містах свої фортеці. Не вирівнявши лінію фронту, дали можливість створити котли (Іловайськ, потім Дебальцеве). Деморалізацією нашого війська погіршили становище — влада не робила нічого для нього, все трималося на ентузіастах та волонтерах. Допустили найжахливіше (на що і була ставка Москви) – дали можливість сепаратистам мати своїх справжніх героїв. Позиційна війна — це, так чи інакше, обстріли житлових будинків. Вони стріляють з кварталів – ми стріляємо в «отвєтку». Вмирають батьки політично НЕ підкованого донецького хлопця – він іде бити нас, вважає за окупантів, не розібравшись в суті. Максимальне соціальне напруження і ненависть одне до одного. А ще постійні «фейки», що Росія офіційно ввела війська і волонтери продовжують ще сильніше годувати не лише армію, а й приватні армії олігархів, якими вони дерибанять бізнес на Сході. Деякі ідейні та бойові батальйони деморалізуються, розколюються, добровольчі формування виганяють з фронту. Залишки починають використовувати у своїх розборах олігархи. Контрабанда на Донбасі стає надто прибутковою. Війна — тим паче. А країна та народ страждають, знищуючи самих себе…

Наша ідейна позиція

Не дивлячись на все це, позиція СИНДИКАТу залишається такою ж, як і раніше: необхідно припинити російську агресію та прогнати окупантів. Ясна річ, що в Україні іде дуже серйозний розподіл ринку східноєвропейського регіону, транснаціональний олігархат воює між собою, створюючи удільні князівства та посилюючи олігархічну роздробленість. Ідейні люди з України та Росії їдуть добровольцями на Донбас та воюють одне з одним. Українське суспільство розколоте, всі ненавидять одне одного. Проте передусім треба зупинити кровопролиття та зовнішню агресію. На даний момент його можливо зупинити, лише припинивши затягування конфлікту, яким займаються ті, хто при владі (з усіх сторін). Домовлятися про мир мають командири та жителі країни.

Політичні клоунади нікого вже не втішають – всім зрозуміло, що це показухи для дерибану грошей та земель, отримання «кредитів» та налагодження власних інтересів. Ми маємо домовлятися, де можемо самі. Але і не забувати, що там є міцний російський вплив та іноземна окупація. Тому, маємо подбати про НАШИХ заблудлих дітей Донбасу, якими б вони не були. Маємо не забувати про них, встановлюючи блокаду, а звільнити їх. Хай вони стріляють нам у спини. Хай ми будемо жорстоко карати їх за це, але інакше не буде кінця війни та об’єднання країни. Від війни всі втомилися. Коли ми підемо в наступ, адекватний та організований, адекватним елементам з тієї сторони не залишиться нічого, як тікати чи здаватися. Інших маємо знищити. Це жорстоко? Жорстокіше того, до чого вони всі разом взяті довели нашу країну, вже нема нічого. Кожен день війни на лінії розмежування – це віддалення людей одне від одного, це ненависть. У нас є останній шанс повернути Донбас в батьківське лоно. І покінчити з війною. Шляхом озброєної перемоги.

Наші дії

Наші добровольчі формування прибрали з фронтів, а персональні дані віддали ворогу. Але ми не пішли з фронту – наші люди досі їздять в АТО. Однак ми не поринули з головою у цю незрозумілу (на сьогоднішній день) війну. Набридло, що нас використовують, як пішаків. Хоч і є усвідомлення того, що необхідно робити, однак нинішній владі це не цікаво. Можливо, Донбас повернеться до України не раніше, ніж СИНДИКАТ замінить ту владу?

На даному етапі метою СИНДИКАТу є гуртування людей доброї волі задля наведення порядку в країні — і в армії в тому числі. Саме тому там і є наші люди, наші підрозділи. Про це згодом.

МИ ЗАКЛИКАЄМО демобілізованих бійців ЗСУ, добровольців та волонтерів об’єднуватися навколо нашої організації задля захисту власних прав та наведення народного порядку. Ніякі олігархи вас не врятують, лише використають. А ми такі ж, як і ви, – добровольці та прості люди. Створимо структуру – переможемо. Не створимо – програємо. Вся надія лише на себе.

Замість тисячі слів.

Про «злив» особистої інформації синдикатівців

СИНДИКАТ в АТО
Підрозділ «СИНДИКАТ»

 

Завдяки продажним мусорам (що «злили» списки учасників АТО колорадам) сім’ї синдикатівців тероризують ватники.

Коли влітку наші хлопці офіційно оформлювалися в МВС для участі в АТО, вже тоді стало ясно, що ця система злочинна, влада має договорняки з агресором, а величезна кількість керівництва силових структур — зрадники.

Так і виявилося. Хлопці згодом пройшли через купу боїв, без оформлення жодних статусів, гарантій й інших дрібниць; створивши собі купу проблем (хтось посварився з сім’ями, хтось отримав хвороби та поранення, когось вже в «тилу» почали репресувати за наявність зброї)… а якісь щури з МВС тупо «злили» всі списки бійців, які намагалися до них оформитися. З фото, прізвищами, адресами родичів і телефонами. І «злили» не комусь там, а ДНР. Ось що вони поширюють в мережі: http://dnr-news.com/dnr/18699-polnyy-spisok-lic-sosto..

Останні дні родинам бійців надходять постійні погрози — на телефони, і-мейли тощо. Самим бійцям також постійно телефонують гусі з Рашки. На комп’ютери синдикатівців-АТОшників вже почалися хакерські атаки та «засили» вірусів.

То все фігня, але бісить. Бісить не те, що погрожують родинам бійців якісь зомбі, а те, що тих бійців невпинно продовжують зливати покидьки-щури у наших же правоохоронних органах.

Справу Української Революції не завершено…

УВАГА! ПОРАНЕНИЙ БОЄЦЬ ПОТРЕБУЄ ДОПОМОГИ!

Михайло Стрижка - Доброволець ОУН

Переслідуваний з політичних мотивів доброволець Батальйону ОУН Михайло Стрижка знаходиться у Дніпропетровському шпиталі після поранення. У 18-річного хлопця поранено обидві ноги осколками снаряду, при цьому одну ногу сильно посічено, в іншій — наскрізне поранення.

У батьків хлопця скрутне становище — останні гроші пішли на адвоката (хлопець переслідується за сфабрикованою справою 14 жовтня), тому ми маємо допомоги Михайлу та його батькам.

Поранений боєць потребує вашої допомоги!

Реквізити:

Рахунки в Приват-банку:

26003052626465  — EUR
26005052625754  — USD
26004052621298  — UAH

Благодійний фонд «Взаємодопомога»

Призначення платежу: ДОПОМОГА МИХАЙЛУ СТРИЖЦІ

Жертвуйте у відділеннях банку, через термінал, або «Приват24».

Коментар від учасника СИНДИКАТУ для російського опозиційного ЗМІ

P&M

Удивляет, что масштабных контратак ВСУ к часу тишины не предпринимали, посылая разрозненные роты, взводы и батальоны к Лонгвиново, взятому днровцами. Евгений Чепелянский из «Синдиката» говорит, что состояние катастрофы ВСУ на совести штаба:

«Прорвать блокаду еще реально. Все зависит от командования. Если не будет столько предательства и бездарности в действиях — еще можно все спасти». Также он подверг сомнению анонсированный агитаторами ДНР удар по Донецку: «Ничего об этом не знаю, возможно, это выгодно говорить ДНР, я не замечал таких скоплений под Донецком». Слухи о концентрации ВСУ под городом, как видим – миф?.. Но вот как штаб АТО допустил того, что есть у Дебальцево – вопрос суровый. Логичного ответа нет.

Про поїздку під Дебальцево

MLRqhyL0e58 ySlgRw6AFvQ

Нас мобілізували більш ніж півроку назад, в роті було 96 чоловіків. Живими лишилися 19.

(Солдат 128-ої бригади).

Днями їздив в АТО, вже не в якості добровольця, а з метою передачі гуманітарної допомоги бійцям 128 ОМБр, яка тримає Дебальцево. Ситуація під Дебальцево більш ніж складна, бійців намагаються знищити не лише війська супротивника, але і власне керівництво.

По дорозі, в тилах АТО, досить багато блок-постів, де люди з шевронами “беркут” доволі борзо намагалися щось собі “розмутити” із нашої передачі для бійців-передовиків із закарпатської бригади, проте з нами таке не пройшло.

Починаючи з смт. Луганське, дорога повністю прострілюються. Саме Дебальцево фактично відрізане, ближче ніж на 5 кілометрів пробитися нікому не вдається, проте чекати здорового смислу або підкріплення від керівництва держави — марно.

“Мене бісить, коли вони кажуть, що в зоні АТО померло пару бійців, в той день, коли у мене на позиції за добу полягло більше!” — дивуються бійці. Солдати живуть на позиціях без ротації вже більш як півроку. Їжі постійно не вистачає, форма — одна на всі випадки життя, і ту привезли волонтери. Та що там казати, часто і набої, чомусь, в дефіциті. “Ми дивилися накладні, вони купляють самі у себе ВОГи по 240 гривень”, “Коли нас вперше кинули на позиції — у нас було по два магазини набоїв, обіцяли, що під”їде ще машина — вона так і не доїхала. Ми мали йти в підсилення — але як тільки прийшли, ті хто там були одразу уїхали звідти, тобто вийшло що ми там лишилися самі, і так постійно”.

До слова сказати, бійців постійно обманюють. “Мені казали, що призивають на 45 днів, потім казали, що не більше 3х місяців… Зараз я вже більше як півроку не бачив сім`ю, більш як півроку дивлюся на те, як нас кидають в якості м`яса, з автоматами на танки. Скільки ж полягло із-за тупості штабу хлопців, у яких вдома були вагітні жінки, хлопців, що так і не побачили своїх майбутніх дітей”… На позиціях невишколені бійці, з самими автоматами, зі звичайними набоями. Буває і краще — наприклад коли є ПТУРи, але немає ПТУРистів, ніхто не вміє стріляти з них. Є серед бійців багато і героїв, наприклад під час того випадку, коли танк сепаратистів заїхав прямо в окоп та намотував наших хлопців на гусениці, двоє гранатометників підбили три танки. Один із відбитих у сепаратистів танків — новенький Т-72, але в Інтернеті, чомусь, його називали Т-90, бійців така брехня бісить, адже і так є багато героїзму та доблесті, навіщо брехати, спотворювати та прикрашати. До речі, з усією нашою технікою біда — майже вся вона поламана. Не кажучи вже про те, що застаріла. Чого не скажеш про сепаратів — у них після “перемир’їв” достатньо справної російської техніки (хоча є і наша, яку покинули бійці, яких кидали м’ясом, нічого не навчивши та не провівши виховної роботи).

“Генералів я в окопах не бачив” — каже боєць. “Якщо якесь керівництво і опиняється на передовій, то вони уїжджають якраз перед атакою”. На деяких позиціях в полі сепари стоять за кілометр, їх видно у бінокль, але дістати неможливо — немає зброї крім автоматів. “Коли приїжджають танки, то вони не знають що робити, туди садять 20річних зелених хлопчиків, які часто тікають. Чого керівництво веде таку кадрову політику? Чому в одному із взводів поставили командиром студента після військової кафедри, який боїться всього, а ветерана-афганця поставили підлеглим? Всі в шоці з таких розкладів. Військовий дебілізм нікуди не зник, лише перемістився у зону бойових дій. Це трагічно.

Бійці вкажуть, що за бажання вже давно можна було би досягнути миру, що війну штучно затягують. “Ми могли їх поперти ще в серпні-вересні. Але нам сказали стояти. Порошенко хотів перемир’я, але під час нього сепаратистам підвезли з Росії безліч зброї, а нам — ні. Цю війну спеціально затягують, щоби відмивати гроші, на всьому — на зброї, на волонтерській допомозі, на паливі тощо. А вмираємо ми, прості бійці та цивільні”. До слова сказати, на зворотньому шляху наші люди заїжджали до Краматорську, в аеропорт. Бійці тоді казали, що в них погане передчуття, бо все начальство поїхало. На наступний день аеропорт цього вже давно мирного місця обстріляли важкою артилерією.

Також побували в Артемівському шпиталі. Це звичайна міська лікарня, в яку щоденно привозять також поранених бійців. Це від 20ти до 80ти поранених щоденно (!), яким надають ПМД та направляють далі по медсанчастинах/шпиталях. Про це , чомусь, ніхто не каже, в ЗМІ брешуть про втрати. Там дуже великі проблеми з їжею. Маємо намір і в подальшому допомагати лікарні.

На завершення, хотів би звернути увагу на те, що жодної роботи з місцевим населенням ніхто не проводить. Місцеві досі не можуть зрозуміти що відбувається, та чому вони стали заручниками між двома воюючими сторонами, до цього додається ще й сильний вплив пропаганди та постійне відчуття стресу. СИНДИКАТ найближчим часом поїде на Схід не лише для війни, але і для просвітництва.

Наша позиція лишається незмінною — ми не хочемо цієї братовбивчої війни. Ми хочемо миру. Саме тому ми і прагнемо перемоги української зброї.
MX_zZE0olYs pmvXIx5VGIE

Бої на позиціях СИНДИКАТУ

Перестрілка на позиціях СИНДИКАТУ. Добровольці роти «СИНДИКАТ» воюють у складі батальйону ОУН. Кожен день добровольців проходить у боях, в той час як влада у Києві жирує та цинічно зраджує народ та воїнів.

Прийде час і добровольці повернуться до Києва. Повернуться, щоб навести порядок.
Приєднуйтесь до нашої роти територіальної оборони!

Вранішня перестрілка на позиціях СИНДИКАТУ

Перестрілки на позиціях Об’єднання СИНДИКАТ.  СИНДИКАТ веде боротьбу проти зовнішнього ворога на фронті Донбасу та відстоює інтереси українського народу вдома, займаючись профспілковою, просвітницькою та журналістською діяльністю.

Приєднуйтесь до нашої роти територіальної оборони!

ЗА ЧТО СИНДИКАТ ВОЮЕТ НА ДОНБАССЕ: Видео

Наша война — это продолжение Украинской национальной революции. Революции чести и воли, революции порядочности.
За идеалы Киевской Руси, против кремлевско-путинской РФ — врага Украины и русскоязычного населения Донбасса.

 

ЗА ЧТО СИНДИКАТ ВОЮЕТ НА ДОНБАССЕ?

Обращение к жителям Донбасса

Душа та Дисципліна!
Все мы хорошо представляем себе ту сложную обстановку, в которую попала наша общая с вами родина – Украина из-за интриг олигархических банд разных ориентаций, которые вот уже 23 года пьют из нее всю кровь и соки. Януковичи, левочкины, коломойские, ахметовы, тигипки и ефремовы превратили и так уже измученную до этого большевизмом-сталинизмом страну в настоящий бардак, в котором могут нормально жить лишь они и их «смотрящие», а все остальные – должны выживать.

Нынешняя война вызвана все теми же обстоятельствами, что и предыдущие беды, с которыми сталкивалась наша многострадальная страна. Использовав в своих интересах общественное недовольство, так называемые «хозяева Донбасса» толкнули его в пропасть разрушения и деградации под властью своих кремлевских господ. Но и «патриоты» у власти – всякого рода порошенки-яценюки – виноваты в этом не меньше, чем они. Стоило бы им проявить принципиальность и ликвидировать еще весной этого года ахметовско-ефремовскую шайку, передав ее богатства в распоряжение действительно профессиональных управленцев и трудовых коллективов, — и не было бы этой войны, так как Путину не было бы на чем спекулировать. Но, конечно, они не могли этого сделать, потому что они – плоть от плоти этой лживой системы.

СИНДИКАТ в зоне АТО, Донбасс
СИНДИКАТ на Донбассе

 

Поэтому СИНДИКАТ воюет на Донбассе не за порошенок-яценюков, не за перераспределение бизнеса между коломойскими и ахметовыми, и явно не против русскоязычного населения или братских народов.

Наша война — это продолжение Украинской национальной революции. Революции чести и воли, революции порядочности.

Мы воюем на Донбассе за:

· Ликвидацию власти олигархов и их парламентских холуев. Все партии, невзирая на свои названия, должны быть устранены от власти;

· Установление ответственной и авторитетной власти беспартийных общественных деятелей и защитников Родины;

· Передачу собственности олигархии в совместное управление назначаемых государством технических специалистов, профсоюзных объединений и связанных с ними договорными отношениями менеджеров;

· Уничтожение неосовковой диктатуры так называемой «Новороссии», несущей вам голод и лишения, власть новой ВЧК-НКВД, грабеж и разбой.

За идеалы Киевской Руси, против кремлевско-путинской РФ — врага Украины и русскоязычного населения Донбасса.

За победу революции! За все людское!

Англійська версія